Давай просто будемо. Не треба обіцянок. Не треба чекати неможливого. Ти будеш у мене, а я - у тебе. Давай просто будемо один в одного. Мовчки. Тихо. І по-справжньому. Сидячи в теплій кав'ярні, я проводжу свій час в очікуванні. Чи то людей, які завжди запізнюються, чи то тебе. Хоч ти і не прийдеш. Я постійно думаю про тебе. І не знаю, як позбавитися цих думок. Надто важко. Коли ти поряд, продумую власну стретегію, як тебе залишити поряд назавжди. Коли тебе немає, конче треба, щоб ти з'явився. Ти - єдина людина, заради якої я готова кинути все. Ні, не все. Правда, не все. Є речі, які я бережу. Навіть ти мені в тому не завадиш. Навіть ти. Як перестати думати про тебе? Це видається неможливим. Правда. Ти запав мені в душу і вперто не хочеш звідти вилізати.
Ніколи не стражадала осінньою депресією. Завжди залишалася найоптимістичнішою людиною у своєму колі. Цього року в моєму житті якимось дивним чином з'явився ти. Ти зламав усе: мої сподівання, мої мрії, мої плани. Сподіваюсь, моя цілеспрямованість лишилася на тому ж самому місці. Бо всі завжди вірили в мою впертість. В неї вірила сама я. Це єдине, в що я вірила. Хочу, щоб ти пам'ятав: ти назавжди у відповіді за тих, кого приручив. Ти приручив мене. Це дико, і я не знаю, як це. Але це правда. Я б ніколи в тому не зізналася, якби не була по вуха закохана в тебе. І в закоханості ніколи б не зізналася, якби не... Настрій: осінь. Я ніколи не забуду тебе. Проте, будь ласка, бережи мене. Хоча б іноді. І звертай на мене увагу. Будь ласка.